Типологія уроків

       Ще з часів Яна Амоса Коменського урок є основною формою навчання в школі. Тому де ж підвищувати пізнавальну активність учнів, а тим самим і формувати їхнє відношення до знань, які дає школа, як не на уроці.

    Урок ­– це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку й рівня підготовки, спрямовану на розв’язання поставлених навчально-виховних завдань.

Урок акумулює в собі цілі і завдання, зміст і методи навчання. Вчитель повинен мати продуманий план проведення уроку, забезпечити його організаційну чіткість, оптимальний темп, раціональне застосування засобів навчання, використати його виховний потенціал, дотримуватись гігієнічного режиму.

 Типологія уроків

Важливе значення має типологія уроків. У педагогіці існує багато різних підходів до визначення типів уроків.

Виділення чотирьох шляхів навчання  за Оконь В.[11], що передбачають досягнення загальних цілей освіти, складає базу для примирення різноманітних точок зору на структуру уроку. На цій основі можна виділити чотири головних виду уроків, які відповідають чотирьом каналам (шляхам) навчання.

Відсутність в процесі освіти і навіть у всьому циклі якого-небудь з цих типів засвідчує про якісь пробіли у різносторонньому навчанні дітей, молоді і дорослих.

Хід “інформуючого уроку”

До цього часу вчителі частіше застосовують в структурі уроку перший канал (шлях), що пояснюється дидактичним традиціоналізмом і однобічністю. Цей канал є найбільш розроблений в шкільних підручниках, він підтримується в педагогічних навчальних закладах. Визначеною позитивною якістю цих розробок є їх відносна гнучкість, що міститься у виділенні не однієї, а декількох різновидах уроків в залежності від того, які ланки процесу навчання в них переважають. Найбільш повно розроблена класифікація уроків, авторами яких є М.А.Данилов і Б.П.Єсипов [3], виділяють наступні типи:

-         комбіновані уроки;

-         уроки подання нового матеріалу;

-         уроки закріплення знань;

-         уроки узагальнення і систематизації матеріалу;

-         уроки, що мають на меті придбання вмінь та навичок;

-         уроки перевірки знань.

В принципі урок повинен охоплювати наступні моменти процесу навчання: організаційну і психологічну підготовку класу до роботи; перевірку домашньої роботи; повідомлення та опрацювання нового матеріалу; поєднання нового матеріалу з раніше вивченим, їх систематизацію; закріплення нового матеріалу шляхом застосування його в новій ситуації; постановку задач для домашньої роботи.

В деяких підручниках вказуються часові рамки, що відведенні на визначені частини уроку. Проте таке лімітування не лише не сприяє досягненню мети, але й навпаки обмежує і послаблює творчий підхід вчителя. А цей творчий підхід спирається на розуміння того, що зміст засвоєння знань заключається в такому збагаченні учня новим знаннями, щоб він вмів користуватися ними в процесі самостійного розв’язання проблем, у сприйнятті цінностей при відповідному рівні їх пізнанні та впливу на дійсність.

 Таким чином, сутність такого уроку полягає в тому, щоб, викликати у учнів відповідне розуміння його “індивідуального” змісту, а також у тому, щоб привернути їх увагу до пізнавальних і практичних дій.

Хід “проблемного” уроку

Проблемний вид уроку зустрічається в школах все з більшим розумінням. Численні експериментальні досліди демонструють більш високу продуктивність проблемного методу у порівнянні з іншими. Крім того, ці досліди говорять про виключене значення цих методів для розвитку творчих якостей особистості.

Тим не менш широке застосування цього виду уроку на практиці зустрічається з труднощами.

Проблемний урок охоплює наступні частини:

-         підготовку учнів до роботи;

-         перевірку домашнього завдання та пов’язання теми нового уроку зі змістом попереднього;

-         створення проблемної ситуації та формування учнями головної проблеми чи питання, пов’язаного з нею;

-         визначення плану роботи і в процесі його реалізації формулювання варіантів розв’язання;

-         перевірка варіантів розв’язання емпіричним шляхом або теоретично;

-         систематизацію та закріплення нового матеріалу;

-         застосування отриманих знань в новій ситуації – на практиці або в теорії – на уроці або в ході виконання домашнього завдання.

Найважливішим результатом такого уроку є створення такої атмосфери, щоб кожен учень повірив у свої можливості в ході індивідуального чи групового  розв’язання проблем і, разом з тим, щоб він з бажанням брався за цю творчу роботу. Власне мова йде про те, щоб учень самостійно починав працювати над власним розвитком.

Побудова “оперативного” уроку

Третій вид побудови процесу навчання застосовується на уроці, коли має місце формування мовних, математичних, технічних або спортивних навичок, придбання визначених вмінь.

На уроках такого виду можна виділити наступні частини:

-         підготовка класу до роботи і перевірка домашнього завдання;

-         засвоєння учнями мети уроку;

-         визначення порядку і правил, які сприяють виконанню цієї мети;

-         зразковий показ даної дії;

-         виконання учнями дій під контролем вчителя;

-         систематичні різноманітні вправи;

-         домашнє завдання, яке сприяло би закріпленню вироблених навичок.

“Оперативний” хід уроку в його глибинному розумінні заключається в усуненні з свідомості учня бар’єру між теорією і практикою, практикою і теорією. Переслідується мета підвести молоду людину до розуміння діяльності людей, в тому числі і своєї власної, та одночасно до того, щоб він бажав та вмів удосконалювати власні навички у вибраних областях і щоб здобуті навички служили не лише йому, але і іншим людям.

Побудова “наочного” уроку

В останні роки цікавість до емоційної сторони освіти значно зростає. Результати дослідження цієї проблеми проявляються головним чином у вивченні рідної мови та в початковій освіті. Поза школою ця стратегія знаходить широке застосування у позакласній роботі, перш за все у літературних, театральних, музичних колах, а також у іншій позакласній роботі.

Засновані на четвертому виді побудови дидактичні заняття зазвичай охоплюють:

-         підготовку класу до роботи;

-         розуміння та засвоєння знань про твір, що розглядається, та його авторі;

-         участь в оцінюванні твору;

-         обговорення основних моментів твору.

Творча активність учня залежить від характеру твору. Основною частиною цих занять є одноразовий та багаторазовий показ якихось достоїнств даного твору.

Всі ці разом взяті чотири основні види уроків та їх різні категорії складають велике багатство, яким необхідно правильно і вміло користуватися.

Іванов С. В. за основу класифікації уроків взяв основні етапи навчального процесу і виділив наступні уроки:

-         вступні;

-         первинного ознайомлення з матеріалом;

-         утворення понять, встановлення законів і правил;

-         застосування отриманих знань на практиці;

-         формування навичок;

-         повторення і узагальнення;

-         контрольні;

-         комбіновані.

І. Н. Казанцев виділив вісім типів уроків за основним способом їх проведення:

-         урок-бесіда;

-         урок-диспут;

-         кіноурок;

-         екскурсія;

-         самостійна робота в класі;

-         лабораторне (практичне) заняття.

В Україні прийнята типологія уроків Онищука В.А.[12], який класифікує їх за основною дидактичною метою і виділяє наступні типи:

-         урок засвоєння нових знань;

-         урок засвоєння навичок і умінь;

-         урок застосування знань, умінь, навичок і умінь;

-         урок узагальнення і систематизації знань;

-         урок перевірки і корекції знань, навичок і умінь;

-         комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою орієнтовну структуру. В. А. Онищук розрізняє макроструктуру (етапи уроку) та мікроструктуру (методи, прийоми і засоби навчання). Ця класифікація є досить зручною для вчителя, бо складаючи календарний або тематичний план, вчитель розподіляє уроки за розділами й темами згідно з дидактичними цілями.

Інтегровані уроки

В шкільній практиці є значна кількість тем, які розглядаються в різних предметах. Одні і ті самі явища та об'єкти вивчаються з різних точок зору. Світ єдиний, він пронизаний численними зв'язками, тому не можна розв'язати конкретної проблеми, не використавши при цьому знань з багатьох галузей науки. Такий процес вимагає порівнянь, співставлень, узагальнень, тобто інтеграції знань з різних дисциплін.

Завдяки інтеграції в свідомості учнів формується більш об'єктивна та всебічна картина світу. Провідною метою інтеграції є стимулювання аналітико-синтетичної діяльності учнів, що дає можливість розвивати потреби в системному підході до об'єкта пізнання, розширювати можливості для синтезу знань, формувати здатність переносити знання з однієї галузі в іншу, виробляти вміння аналізувати і порівнювати складні процеси і явища об'єктивної дійсності. На основі інтеграції знань формується цілісне уявлення про  навколишній світ, учні мають змогу встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.

Для здійснення інтеграції в шкільній практиці застосовуються інтегровані уроки. На таких уроках учні розглядають багато аспектні об'єкти, що є предметом вивчення різних навчальних дисциплін.

При підготовці інтегрованого уроку, як і інших уроків, в першу чергу визначають дидактичну мету. Така мета має враховувати аспекти всіх дисциплін, які включає даний урок.

Наступним етапом роботи стає чітке визначення розподілу ролей та збір матеріалу. Це довготривалий процес, який вимагає ретельного пошуку та комбінування матеріалу, злагодженої роботи вчителів різних профілів. Аналізуючи навчальні плани, узгоджується питання співпадання в часі вивчення відповідних тем. Можливі такі варіанти: матеріал вперше розглядається в обох дисциплінах; матеріал вже вивчався в одному з предметів і тому можна опиратися на певні знання учнів. Виходячи з цього, по-різному будують інтегрований урок.

При подальшій роботі над підготовкою уроку має бути чітко визначено розподіл часу між вчителями-предметниками.

Особливу увагу в підготовчій роботі слід звернути на підбір вправ. Вони повинні в повній мірі забезпечувати реалізацію міжпредметних зв'язків, формувати в учнів вміння переносити знання з однієї галузі в іншу.